Життєпис Олени Степанів

Олена-Марія Степанів (Степанівна) народилась 7-го грудня 1892 р. у селі Вишнівчик Перемишлянського району на Львівщині в родині священника. Отець Іван Степанів ініціював створення в селі читальні “Просвіти”, передав їй багато власних книжок, передплачував для селян популярні часописи “Зоря” та “Діло”, доклав чимало зусиль до побудови церкви. Старший брат Олени Ананій (1890-1919) був студентським вожаком, членом відомого українського національно-спортивного товариства “Сокіл”, заснував його філіал у Вишнівчику. Згодом членом цього товариства стала і Олена, очоливши першу жіночу чоту “Сокілок” у Львові.

Згодом молода дівчина їде до Львова і вступає до Першої дівочої гімназії, де захоплюється спортом, літературою та мистецтвом. Дівчина вирішує присвятити себе вчительській праці. У 1910 р. Олена вступає до семінарії Українського педагогічного товариства. Коли на Галичині почали виникати перші пластові організації, дівчина одразу стає членкинею однієї з них. Після закінчення семінарії дівчина заробляє на життя і навчання репетиторством. У 1912 вступає до Львівського університету, щоб вивчати географію та історію. Їй щастить на добрих учителів (А.Алиськевич, М.Мельник, С.Рудницький, С.Томашівський, К.Малицька), під час навчання формуються переконання Олени, вона виступає на секції студенток і говорить про обов’язкову участь жінок у політичному житті. У повітрі пахне війною, з якою “в’язали ми надію на визволення нашого народу”. Дівчина остаточно вирішила, що її місце в рядах стрілецтва (хоч жінок не приймали, для неї особисто зробили виняток!). У 1914 створюються Січові Стрільці-2, куди приймали і жінок (їх виявилося 33 добровольці). Олена складає свою першу присягу на Кайзервальді. Тоді і розпочинаються перші і справжні уроки її життя: лекції з військової історії, навчання медичної допомоги, військових вправ.

Дізнавшись, що почалася війна, Олена пішла до стрілецького війська. Першими і вагомими боями Олени Степанів були бої під Комарником, на Маківці та під Болеховом. За проявлену мужність під Комарником її нагороджено Медаллю “За хоробрість”.

Битва під Болеховом перетворилася у справжнє пекло. Олена попадає у полон, її відправляють до Ташкента, переправа триває понад чотири місяці. У Ташкенті Олена тяжко захворіла. У неї проявилася легенева кровотеча, і дівчина опиняється без засобів для життя, але віра у неї не зникає і допомагає вижити. Шанують і поважають Степанівну за її розум, відвагу та вміння обходитися з людьми не лише полонені австрійські офіцери, а й московські власті, що завідують табором. Очевидець оповідав, що “москалі дуже стережуть Степанівну, бо кажуть, що мужчини йшли на війну з примусу, а дівчина, що пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом”.

У ташкентському таборі Олена стала відвідувати курси, організовані полоненим німцем Путчі, на яких вивчає французьку та англійську мови, математику. Повернувшись, продовжує брати активну участь у військово-політичному житті Галичини: разом з іншими старшинами готувала Листопадовий Зрив, боролася за українську владу у Львові і за його межами. Як чотар УГА пройшла бойовий шлях від Львова до Старокостянтинова. Працювала референтом преси у держсекретаріаті закордонних справ ЗУНР. Старок

У 1919 Олена прибула до Відня. Там вона і продовжує своє навчання в університеті, отримує ступінь доктора філософії. З поверненням до Львова Олена Степанів стає членом НТШ. З 1922 працює в гімназії сестер-Василіанок, її дуже люблять студентки за справедливість, строгість і вимогливість. 20 грудня 1949 її заарештовують. Але вона навіть у в’язниці дбала за своє здоров’я і здоров’я своїх співкамерників – змушувала їх робити руханку, підбадьорювала. На знак вдячності жінки, зробивши голку з риб’ячої кістки вишивали сорочку для її сина. Після в’язниці Олену Степанів чекали мордовські табори. Там вона хворіє на дистрофію, їй дають інвалідну категорію. У 1956 вона повертається до Львова і опиняється на вулиці без власного помешкання. Винаймає будиночок на вул Козацькій, 11. Але у 1963 нагадує про себе її тяжка хвороба – і 11 липня Олени Степанів не стало. Похорон її був величавий і нагадував маніфестацію. Ще за життя Олена Степанів-Дашкевич була визнана національною героїнею...

Категорія: